Тема дипломной работы: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі активно відбувається глобальна інтеграція господарських, технологічних та інформаційних структур, які все більше стають транснаціональними, а міжнародне співробітництво набуває надзвичайної важливісті. Сьогодні існує нагальна необхідність розробки сучасної стратегії розвитку сільського господарства України , яка б сприяла реалізації цілей збалансованого (сталого) розвитку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

1.1 Сутність і характеристика сільського господарства України

Агропромисловий комплекс України - велике міжгалузеве утворення, органічна частина економіки країни, що включає сукупність галузей, пов\'язаних між собою процесом відтворення основне завдання якого - забезпечення продовольчої безпеки країни , оптимальних норм харчування населення України, створення експортного потенціалу сировини і продовольства. Сфера його дії охоплює три чверті території України, на якій проживає третина населення і формується майже 60 % фонду споживання, створюється 17 % ВВП [52, с. 211].
Важливою складовою АПК є сільське господарство, одиниця валової продукції якого створює умови для виробництва більш десяти її одиниць в інших галузях економіки країни. Дана галузь забезпечує зайнятість 4 млн. сільського населення, сприяє створенню робочих місць в пов\'язаних з нею сферах виробництва, розвитку сільських територій, захищає суспільство від негативних наслідків надмірної урбанізації . Саме тому Законом України від 15 травня 1992 р. «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» її розвиток визнано пріоритетним [3, с.194].
1.3. Особливості регулювання сільського господарства і продовольчої комплексу

Досвід розвинених країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалася під впливом держави , переконливо засвідчує , що в умовах ринкової економіки життєздатність сільськогосподарських підприємств , ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.
Потреба і особливості державного регулювання агропромисловим комплексом визначає ряд об\'єктивних факторів : різноманітність природно- кліматичних умов; страхування їх діяльності; непостійність цін і доходів в агропромисловому виробництві , яке залежить від природних факторів і кон\'юнктури ринку; конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсозабезпечуючих переробних сферах; низька привабливість інвестування аграрного виробництва через специфіку відтворювального процесу ; потреба екологізації сільського господарства; особливості формування соціальної інфраструктури села [32].
Масштаби регулювання , переважно , залежать від рівня економічного і соціального розвитку господарства , збалансованості попиту та пропозиції на аграрних ринках. Державне регулювання агробізнесу на Заході ведуть за такими головними напрямками : регулювання цін і фермерських доходів; бюджетне фінансування ; кредитування ; оподаткування ; стабілізація ринку сільськогосподарської продукції.
Майже всі західні країни во взаєминах сільського господарства з іншими областями , у питаннях експорту та імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів дотримуються принципу аграрного протекціонізму.
Планово - економічне регулювання аграрного сектора в період переходу до ринку має об\'єднувати принципи індикативності і директивності.
Державне регулювання розвитку АПК значною мірою можна забезпечити програмним регулированиям [81, с. 214].